Внутрішні стани людини як витвори мистецтва: від об’єкта корекції до автора
Авторський текст тез конференції українською мовою.
У сучасній культурі ментального здоров’я внутрішні стани людини часто описуються мовою проблеми, симптому, порушення та корекції. Така мова необхідна там, де йдеться про ризик, діагностику або професійну допомогу, однак її домінування може звужувати способи, якими людина розуміє власний досвід. Внутрішнє життя тоді постає переважно як об’єкт спостереження, контролю й виправлення, а авторство щодо власного стану частково переноситься до фахівця. Метою цих тез є окреслення іншої можливості: розглядати елементи внутрішнього стану як художній матеріал, а свідомо сформований стан — як твір, автором якого є сама людина.
Запропонована концепція Internal Art виходить не з припущення, що будь-який стан є мистецтвом, і не з відмови від психологічної чи медичної допомоги. Йдеться про ситуації, у яких людина здатна самостійно взаємодіяти зі своїм досвідом. Замість запитання «що зі мною не так і як це виправити?» можна поставити інше: «що саме зараз становить матеріал мого стану і яку форму я хочу з нього створити?». Увага переноситься з ярлика емоції на конкретні властивості досвіду: відчуття, образи, напруження, рух, ритм, голос, внутрішнє мовлення, напрям уваги, простір, вагу, тиск, температуру, пам’ять, асоціації та намір.
Такий матеріал можна не лише помічати, а й опрацьовувати як композицію: окремі елементи розрізняти, відбирати, посилювати, послаблювати, переміщувати, змінювати їхній ритм, напрям, щільність або співвідношення. Стан виникає не як заздалегідь визначена «правильна» відповідь, а через послідовність авторських рішень. Саме це відрізняє Internal Art від простої регуляції. Дихання, рух, увага, образи чи сенсорні прийоми можуть бути знайомими з mindfulness, соматичних практик, психотерапії або коучингу, але їхня функція тут інша: вони є інструментами роботи з художнім матеріалом, а не протоколом усунення симптому. Полегшення або зміна самопочуття можуть супроводжувати процес, але не визначають його художньої цінності.
Теоретичну можливість такого підходу підтримують напрями, що розширили межі естетичного досвіду. Дж. Дьюї пов’язував мистецтво з організацією досвіду, а не лише з матеріальним об’єктом [1]. Р. Шустерман у сомаестетиці розглядає живе тіло як місце естетичного сприйняття й культивації [2]. У художньому дослідженні Jane Bacon описує processual attention — увагу митця не тільки до матеріалу, а й до самого процесу сприйняття та створення [3]. Для Internal Art це дає підставу розрізняти композиційну увагу до елементів стану і процесуальну увагу до того, як відбуваються вибір, зміна та формування внутрішньої композиції.
Особливе значення концепція має для педагогіки мистецтва і психологічної освіти. Навчання Internal Art можна розуміти не як передачу набору «правильних» вправ, а як розвиток грамотності внутрішніх станів і авторської майстерності. Подібно до того, як художник навчається бачити колір, пропорцію, фактуру, простір і композицію, людина може вчитися розрізняти сенсорні, тілесні, образні та смислові складові власного досвіду, помічати взаємодію між ними й свідомо приймати рішення щодо їхнього використання. У цьому випадку роль фахівця змінюється: він не створює «правильний» стан за людину, а навчає бачити матеріал, знайомить з інструментами, ставить точні запитання та підтримує розвиток самостійного авторства.
Це педагогічне зміщення важливе ще й тому, що техніка сама по собі не дорівнює авторству. Людина може знати десятки способів заземлення, дихальних схем або когнітивних прийомів і все одно залишатися залежною від зовнішнього рецепта: який інструмент застосувати до якого стану. У моделі Internal Art навчання має вести до протилежного результату — здатності самостійно сприймати матеріал, формувати задум, перевіряти, як окремі зміни впливають на цілісність стану, і вирішувати, що саме залишити, змінити або додати. Таким чином, об’єктом навчання стає не слухняне виконання вправи, а розвиток сприйняття, вибору та творчої відповідальності.
Психологічний сенс такого підходу полягає передусім у зміні ролі людини — від об’єкта корекції до автора. Альтернативні до суто патологізувального пояснення моделі вже наголошували на значенні контексту, смислу та особистої участі у розумінні психічного досвіду [4]. Internal Art робить ще один крок: пропонує не лише інакше пояснювати стан, а й працювати з ним як з матеріалом творення. При цьому концепція не претендує на заміну лікування там, де воно потрібне. Її предмет — інший культурний і педагогічний спосіб взаємодії з тими внутрішніми станами, з якими людина може безпечно працювати самостійно.
Отже, Internal Art відкриває дискусію одночасно для психології, педагогіки та мистецтва. Для психології постає питання, чи має вся робота з внутрішнім досвідом описуватися мовою корекції. Для педагогіки — як навчати людину сприймати власний стан достатньо тонко, щоб вона могла діяти не за рецептом, а як автор. Для мистецтва — чи обов’язково художній результат повинен залишати свого творця і ставати зовнішнім об’єктом. Подальші дослідження мають окремо перевірити психологічні наслідки такого способу роботи, а також уточнити критерії, за якими внутрішня композиція може розглядатися як художній результат.
Література
- Dewey J. Art as Experience. New York: Minton, Balch & Company, 1934.
- Shusterman R. Body Consciousness: A Philosophy of Mindfulness and Somaesthetics. Cambridge: Cambridge University Press, 2008.
- Bacon J. Processual Attention in Somatic Practice as Research / Artistic Research. In: Researching (in/as) Motion. Helsinki: Theatre Academy of the University of the Arts Helsinki, 2019.
- Johnstone L., Boyle M., Cromby J., Dillon J., Harper D., Kinderman P., Longden E., Pilgrim D., Read J. The Power Threat Meaning Framework. Leicester: British Psychological Society, 2018.